На початку літнього трансферного вікна ФІФА ухвалила Циркуляр № 1970, що передбачає реформу статті 17 Регламенту про статус і трансфери гравців. Ці зміни стали наслідком рішення Суду ЄС у справі Лассана Діарра проти московського «Локомотива» (Case C-650/22), яке визнало попередні правила ФІФА такими, що порушують законодавство Євросоюзу щодо свободи пересування робочої сили та антимонопольні норми. Судовий розгляд тривав з 2014 по червень 2026 року.

Нова стаття 17.1 встановлює контроль пропорційності для клаусул про дострокове розірвання контракту. Компенсація стягуватиметься лише тоді, коли вона не є надмірною чи несправедливою, враховуючи вартість трансферу, зарплату та залишкову вартість угоди. Якщо клаусула не прописана, суму розраховуватимуть за об’єктивними критеріями: залишковою вартістю, невиплаченою винагородою, вартістю заміни та доведеними збитками. Мета реформи — припинити використання астрономічних сум, які фактично блокують переходи гравців.

Наприклад, клаусула Хуліана Альвареса в мадридському «Атлетіко» становить 500 млн євро, що в 40 разів перевищує його річний дохід, тому за новими правилами вона не є правомірною. Проте стаття 17.1 стосується лише угод, укладених після 1 січня 2027 року. Попри це, футболісти можуть скористатися «шляхом Діарра» — звернутися до трудової юрисдикції, посилаючись на статті 45 та 101 ДФЄС, які мають пріоритет над регламентом ФІФА. Додатково діє стаття 16.1 іспанського Королівського декрету 1006/1985, згідно з якою розмір компенсації за розірвання контракту визначає суддя, а іспанська судова практика вже має досвід пом’якшення аб’юзивних та непропорційних клаусул.