У липні 2017 року, коли Енді Робертсона підписали з Галл Сіті за 10 мільйонів фунтів, мало хто міг передбачити, до чого це призведе. Це виглядало як розумна, але не надто гучна угода. Нині ж це один з найуспішніших трансферів в історії сучасного Ліверпуля. Шотландець провів 373 матчі за клуб і виграв усі можливі трофеї: два титули Премʼєр-ліги — один під керівництвом Юргена Клоппа, інший — під Арне Слотом, Кубок Англії, двічі Кубок ліги, Лігу чемпіонів, Суперкубок УЄФА та Клубний чемпіонат світу. У 32 роки, залишаючи клуб цього літа, він йде як один з найзначніших гравців в історії Ліверпуля і, без перебільшення, один з найкращих лівих захисників, яких клуб коли-небудь мав. На полі він відображав енергію фанатів — з такою ж впертістю і бажанням боротися до останнього. Робертсон завжди грав на максимум, і навіть більше. Його шалений пресинг проти Манчестер Сіті у переможному матчі 4:3 у січні 2018 року залишиться в пам’яті надовго, так само як і момент, коли він зупинив Ліонеля Мессі у легендарному камбеку проти Барселони (4:0) у півфіналі Ліги чемпіонів 2019 року. Хоча його кар’єра почалася не надто яскраво, він дочекався свого шансу і вже не відпустив його. З часом Робертсон став ключовим гравцем основного складу: жорсткий у захисті, невтомний у русі, з тією скромністю та самовіддачею, які притаманні футболістам, що перевершили всі очікування. “Для мене Енді Робертсон — найкращий лівий захисник у світі”, — зазначав Юрген Клопп у 2021 році. Разом із Трентом Александер-Арнольдом він фактично переосмислив роль фулбека в атаці. У найкращі роки команди Клоппа ця пара стала основним джерелом креативу на Енфілді. Проте його вплив не обмежувався лише грою. За Клоппа Робертсон увійшов до лідерської групи, а після відходу Александер-Арнольда отримав повʼязку віцекапітана. Він задавав тон — як на полі, так і поза ним. Його щира натура зробила його близьким як для вболівальників, так і для партнерів по команді. Особливо це стало помітно в емоційному інтерв’ю після того, як збірна Шотландії пробилася на чемпіонат світу, де він згадав про колишнього одноклубника Діогу Жоту. На початку року Робертсон відверто говорив про своє майбутнє. Цього сезону йому довелося прийняти нову роль — не основного гравця. У клубі це обговорювали, і хоча він знаходив плюси навіть у меншій кількості хвилин, після перемоги над Барнслі в Кубку Англії він зізнався: “Я з тих, хто хоче грати”. Минулого літа до нього проявляв інтерес Атлетіко, але Робертсон відмовився від переїзду до Іспанії і залишився на Енфілді, навіть усвідомлюючи, що при Арне Слоті він вже не є беззаперечним першим вибором. У січні з’явилася інформація про інтерес з боку Тоттенгема, але Ліверпуль не поспішав відпускати досвідченого захисника. Позиція лівого захисника потребувала оновлення після нестабільного сезону як Робертсона, так і Костаса Цимікаса. Протягом чемпіонського сезону форма шотландця покращилася, але ставало очевидно, що це вже не той гравець, який був на піку. Цього сезону він здебільшого залишався у ролі підстраховки для літнього новачка Мілоша Керкеза. Незважаючи на 31 матч у всіх турнірах у кампанії 2025/26, у Прем’єр-лізі він лише шість разів виходив у старті. На початку листопада Робертсон повернувся до основи і дійсно допоміг команді, зокрема у перемогах над Астон Віллою та Реалом у складний період, коли Ліверпуль переживав серію невдач. Його виступ у березневому матчі Кубка Англії проти Вулвергемптона (3:1) ще раз підтвердив його важливість для команди. Гол здалеку та фірмова передача низом на Мохамеда Салаха — класичний Робертсон, якого всі звикли бачити. Попереду залишилося лише шість матчів у чемпіонаті. І хоча він провів повний матч проти Фулгема у суботу (2:0), його ігровий час до кінця сезону під питанням. Проте в його бажанні допомогти команді досягти цілей немає жодних сумнівів. Влітку шляхи Робертсона і Ліверпуля розійдуться, і це буде прощання, сповнене емоцій — з щирою вдячністю, оплесками та любов’ю, яку він повністю заслужив.